Самогубство українського шоу-бізнесу

12.02.2011

Днями полтавські музиканти виступили проти прийняття проекту закону про скасування 50%-их квот на трансляцію в телерадіоефірі української музичної продукції. За їх словами, за таких умов може скластися ситуація, коли нові молоді українські виконавці взагалі не матимуть доступу до мовлення, і це призведе до неминучої загибелі української пісні.

Почути або прочитати в ЗМІ подібні заяви від різних вітчизняних музикантів і продюсерів останні півтора тижні можна досить часто. Знову все повернулось на круги свої. На початку 2000-х рр.., До появи п’ятдесятивідсотковою квоти, говорили про те ж. Домоглися, і що це дало українському шоу-бізнесу? З одного боку, багато радіостанцій просто-напросто ігнорували цю постанову або хитрували і, щоб дотримати букву закону, заганяли пачками вітчизняний продукт у нічний ефір, коли приймачі слухають одиниці. З іншого боку, FM-станції, які взялися завзято підтримувати наших музикантів, настільки впали в рейтингах, що просто перестали бути цікавими рекламодавцям і опинилися перед вибором — або змінювати музичну політику, або продовжувати тягнути жалюгідне існування. Останні змогли дозволити собі лише дотаційні (державні і муніципальні) радіостанції.

Ситуація, що склалася свідчить зовсім не про те, що українські виконавці не цікаві нашим слухачам. Адже пісні пари десятків наших співаків і груп регулярно звучали і звучать у жорсткій ротації найпопулярніших радіостанцій. Проблема в іншому — у нас просто немає такої кількості талановитих і якісних шоу-бізнес-проектів, піснями яких можна було б заповнити 12 годин ефіру, причому щодня. А якщо врахувати, що кожна радіостанція має цілком певний музичний формат, то кількість підходящого для трансляції матеріалу стає ще менше.

Скептики, звичайно ж, можуть поставити в приклад ту ж Росію, де чимало лідируючих радіостанцій збудували свої ефіри виключно на вітчизняній музиці. Однак давайте не забувати дві речі — по-перше, в Росії живе на 100 млн. людей більше, отже, і виконавців у них хоч греблю гати, по-друге, до Москви прагнуть потрапити артисти з колишніх союзних республік, причому більшість з російськомовним репертуаром, і багатьом з них вдається там зачепитися. Тому з’являється досить жорстка конкуренція, в результаті якої виживають дві категорії виконавців — найбільш талановиті чи добре проплачені одноденки. Щоправда, останні згодом все одно «здуваються». Завдяки саме таким, почувши словосполучення «російська естрада», ми гидливо морщимо ніс.

Подібну реакцію свого часу у багатьох викликав і телепроект «Територія А». Начебто зовсім благі наміри продюсера цієї програми Олександра Бригинця — підтримувати все українське і перетворювати це в бізнес — призвели до того, що з’явилася маса українських артистів, творчість яких «піпл хаває», але завдяки ним же загальний рівень нашої естради впав настільки, що російський музичний ширвжиток здався і, головне, утвердився в мізках більшості наших людей як щось майже геніальне. Тому при жорсткому дотриманні цієї п’ятдесятивідсотковою квоти ми ризикуємо наступити на ті ж граблі.

Можливий і інший сценарій, так би мовити, французька. Свого часу офіційний Париж надійшов приблизно таким же чином, підтримуючи франкопоющіх виконавців і всіляко захищаючи своїх громадян від англомовної музики, в першу чергу американської. Більше того, варто було французові заспівати англійською, як його позбавляли ефіру до тих пір, поки він не «схаменеться». В результаті це призвело до того, що за межами Франції їх виконавці мало відомі, не кажучи вже про те, що популярні. Домогтися ж світової чи європейської слави вдалося одиницям. Але ж цього-то хочеться кожному артистові!

Таку активну боротьбу наших артистів і продюсерів за утримання квоти я б зрозумів ще 10 років тому. Сьогодні ж можна констатувати, що таких борців, якщо не всіх, то більшість, до радіостанцій не можна підпускати на гарматний постріл, оскільки реально якісний продукт вони запропонувати не можуть. Свого часу ряд музикантів, яких по дурості чи ще з якихось причин не прийняли радіостанції та телекомпанії, поїхали до Москви, яка прийняла їх з розпростертими обіймами, після чого до Києва вони вже повернулися переможцями і як дорогих гастролерів. Сьогодні ж є інтернет-ресурси, завдяки яким можна досягти популярності, минаючи кабінети консерваторів від шоу-бізнесу і, тим більше, політиків. Прав був Воланд — «Ніколи і нічого не просіть, особливо у тих, хто сильніший за вас! Самі запропонують і самі все дадуть ».

Цікаве:

80-річний китайський пенсіонер став жінкою
Украинцы не против дискриминации
Аромати від «Зірок»

Ваші думки

Скажіть нам, що ви думаєте...

Ви повинні увійти, щоб залишати коментарі.